Поради з інтерв’ювання жертв трагедій, свідків та потерпілих
Немає єдиного безпомилкового методу проводити інтерв’ю з людьми, які пережили травматичні події: насильство, злочини, катастрофи чи нещасні випадки. Кожен випадок унікальний і піднімає власні етичні проблеми та дилеми.
Як журналістка, упродовж 12 років я писала про різні види насильства та про потерпілих від нього й на основі власного досвіду сформулювала кілька рекомендацій. Їх можна використовувати як дорожню карту для проведення гуманного, чутливого та шанобливого інтерв’ю. Ці поради – частина мого семінару «Як висвітлювати біль». Вони сформульовані на основі знань, отриманих на різноманітних курсах та лекціях, на основі спостережень за терапевтами, правозахисниками й колегами, а також на досвіді журналістів, які відвідували мої семінари.
Найважливіший і наскрізний елемент цієї роботи — належна турбота й безпека, зокрема:
безпека людей, у яких беруть інтерв’ю (особливо, щоб уникнути повторної віктимізації);
захист інформації;
безпека колег, із якими ви працюєте;
ваша особиста безпека.
Хоча людські страждання, несправедливість і наслідки нерівності, війни чи стихійних лих — це теми, що завжди цікавлять журналістів, раджу вам, перш ніж організовувати будь-які інтерв’ю, поміркувати про історію, яку ви хочете розповісти. Запитайте себе, чи справді необхідно заглиблюватися в особисту трагедію людини, аби потім розповісти про неї? Чого ви цим досягнете? Коли ви впевнитеся, що ваша історія і справді має містити інтерв’ю з жертвою або потерпілою особою, ось кілька порад:
1. Не приховуйте, що ви — журналіст
Основне правило професії – представлятися журналістом. Якщо ви вважаєте, що це небезпечно, можете опустити цю пораду. Але пам’ятайте: ви не можете використовувати інформацію та посилатися на людину, яка не погодилася дати інтерв’ю для публікації.
2. Знайдіть час для розмови
Якщо у вас обмаль часу, повідомте про це співрозмовника та обмежтеся загальними запитаннями про ситуацію, не вдаючись у деталі травматичної події. Інакше поспішаючи ви можете пропустити повз вуха розповідь про болючі подробиці. Не обмежуйтеся лише запитанням про те, що трапилося. Запитайте співрозмовників про них самих, про те, як вони дають собі раду, як трагедія вплинула на них, як вони пережили її.
3. Подбайте про відповідну обстановку
В ідеалі інтерв’ю треба проводити в місці, де ви можете говорити приватно й безпечно, де вас ніхто не потурбує, де можна розмовляти, не підвищуючи голосу. Уникайте ситуацій, коли вашу розмову слухають діти; навіть якщо дорослі скажуть, що це для них — звична справа, на дітей може впливати те, що вони чують.
4. Ухваліть рішення: записувати аудіо/відео чи робити нотатки
Запитайте свого візаві, чи комфортно йому, якщо ви його записуватимете. Якщо ви робите нотатки у блокноті, намагайтеся дивитися в очі співрозмовнику, коли пишете, оскільки візуальний контакт важливий. Якщо ведете аудіо чи відеозапис, добре підготуйтеся та переконайтеся, що вам не доведеться переривати розмову через технічні проблеми. І не забудьте зробити резервну копію. Якщо свідчення вашого візаві особливо важливі, наприклад, це перша заява постраждалого або свідка, який раніше не говорив із журналістом, запис необхідний: свідчення можуть стати доказом у суді або їх може використовувати комісія зі встановлення правди для розслідування справи.
5. Підготуйте людину, з якою розмовлятимете
Перед початком інтерв’ю проговоріть у загальних рисах теми, яких торкатиметеся. Важливо пояснити мету вашого розслідування й те, чого ви сподіваєтеся досягти. Це дасть змогу співрозмовнику підготуватися емоційно, аби його/її не заскочили зненацька ваші запитання, аби його/її очікування від вашої роботи були адекватними, аби він/вони мав/ла достатньо можливостей вирішити, чи він/вона може — і чи хоче — спілкуватися з вами.
6. Дозвольте співрозмовнику контролювати процес
Ваш співрозмовник не повинен відчувати тиску. Перед початком інтерв’ю важливо пояснити вашому візаві, що саме він/вона контролює перебіг розмови. Розтлумачте, що він/вона може відповідати лише на ті запитання, на які він/вона хоче; що він/вона може зробити перерву або закінчити розмову, якщо відчуватиме себе приголомшеним/ою чи спантеличеним/ою, а також попросити вас не публікувати потенційно небезпечної інформації. Це його/її право.
7. Обміркуйте свої запитання
Інтерв’ю з жертвою жахливої події вимагає емпатії та вміння поставити себе на місце співрозмовника. Запитайте себе: якби він чи вона були членом сім’ї когось із ваших близьких, чи формулювали б ви свої запитання саме так? Крім того, важливо ставити запитання, що передбачають відкриті відповіді; це дозволяє людині підбирати власні формулювання.
8. Підтримуйте візуальний контакт і будьте уважним слухачем
Підтримуйте зоровий контакт і переконайтеся, що ані сторонні звуки, зокрема вібрація мобільного телефону, ані внутрішні чинники не заважатимуть вам налагодити контакт із людиною, яка розповідає свою історію. Працюючи журналістом, ми мусимо тримати в увазі одночасно чотири моменти: те, що говорить співрозмовник, те, що з ним відбувається під час розповіді, те, що відбувається навколо нас (скажімо, тьмяніє денне світло або ви відчуваєте присутність інших людей) і те, куди прямує розмова.
9. Уникайте запитань, що криміналізують людину
Зазвичай жертви злочинів чи нещасних випадків страждають від відчуття провини. Вони самотні, відчувають страх, часом мало хто їм вірить. Їхня правда часто протистоїть системі, створеній для дискредитації кожного, хто підносить свій голос і засуджує неправомірні дії.
Будьте обережні з запитаннями та переконайтеся, що ви не криміналізуєте жертву. Наприклад, замість запитання «Ви не боялися ходити один/на у темноті?» запитайте, чи часто ліхтарі в цій місцевості не світять уночі або чи небезпечно в цьому районі. Тягар провини не повинен лягати на жертву.
10. Подумайте, наскільки виправдане повернення до особливо травматичного моменту
Деякі розслідування вимагають конкретних деталей про ситуації екстремальної травми – наприклад, розслідування сценарію зґвалтування, сексуального насильства або поліцейських катувань. Такі інтерв’ю треба проводити, якщо жертва погоджується говорити про це і якщо це має сенс у контексті вашої роботи. Самі запитання людина може сприймати як певну форму тортур, тому їх потрібно ставити делікатно, маючи достатньо часу на перерви. Якщо ваше розслідування не потребує всіх цих деталей, краще отримати попередні свідчення, які надала людина, та процитувати їх у своїй роботі.
11. Пам’ятайте про різні способи розуміння травми
Слова – не єдиний спосіб виразити біль. Знайдіть способи, що допоможуть вам зрозуміти емоції постраждалої особи, не змушуючи його/її знову переживати болісні моменти. Попросіть поділитися написаним віршем, піснею, малюнком, фрагментом із щоденника чи молитвою – усе це допоможе зрозуміти емоції людини, не зачіпаючи того, що досі може бути відкритою раною. Хороша стратегія — попросити описати свої сни. Зазвичай сни несуть у собі настільки сильний наратив, що не виникає необхідності ставити запитання, що можуть змусити людину знову переживати травматичний момент.
12. Спокійно реагуйте на переживання та сльози
Інтерв’ю про травматичні події та сімейні втрати – болючі. Для сліз може бути багато причин. Часом журналістові бракує такту у формулюваннях запитань, або сам предмет розмови викликає сильні емоції, або розмова про події вивільняє притлумлені почуття.
Якщо співрозмовник плаче, не реагуйте надмірно. Тактовно запитайте, чи потрібно йому/їй щось, запропонуйте трохи води. Передавати серветку — не завжди гарна ідея, бо такий крок можна інтерпретувати так, ніби журналіст закликає постраждалого/лу стримати емоції та продовжити інтерв’ю. Обійми можна сприймати як агресивний крок, тому обіймати співрозмовника/цю не варто, особливо якщо ви спілкуєтеся з жертвами тортур або сексуального насильства.
Іноді респонденти можуть відчувати розчарування, гнів або роздратування. Такі реакції цілком нормальні в їхній ситуації. Якщо вони скаржаться на журналістів, краще не реагувати й не сперечатися. Натомість — слухайте. Якщо ситуація починає виходити з-під контролю й ви відчуваєте небезпеку, шукайте способу делікатно завершити розмову й піти.
13. Завершуючи інтерв’ю, згадайте про стійкість
«Як ви даєте собі раду з тим, що сталося?» і «Що вам допомагає триматися та жити своє життя?» Такі запитання ви можете використати, щоб закінчити інтерв’ю на болючу тему. Важливо створити можливість подумати про стійкість, щоб потерпілі могли говорити про майбутні можливості, про силу окремих людей і важливість колективної боротьби. Окрім надання репортерам цінної інформації, це дає змогу завершити інтерв’ю, розповідаючи про досягнення та здобутки, а не зупинившись на ноті паралізуючого смутку чи травми.
Завершуючи розмову, журналісти повинні подякувати співрозмовнику/ці за довіру, яку людина виявила, дозволивши поділитися його/її досвідом і розповівши про те, що завдає йому/їй болю. Обміняйтеся контактною інформацією, але уникайте обіцянок, яких не можете виконати. Також намагайтеся не сформувати в людини очікувань щодо того, як вплине це інтерв’ю на пошук справедливості.
14. Проаналізуйте всі можливі наслідки
У певних ситуаціях, зокрема там, де панує повсюдне насильство та безкарність, публікуючи свій матеріал, журналіст має подумати про можливі наслідки для інтерв’юйованих. Проаналізуйте — разом зі своїми співрозмовниками — чи спілкування з вами не ризиковане для них, запитайте, чи можуть вони піти на цей ризик і як можна його зменшити. Перед тим, як публікувати, ви повинні виділити час і переглянути свій матеріал та оцінити — можливо, разом із редактором — які його частини можуть мати для людей наслідки (наприклад, розкриття особи зловмисника), і продумати стратегію захисту джерел. Часом це може означати опускання певних деталей, оприлюднення інформації пізніше або пошук іншого способу опублікувати ваш матеріал.
15. Перевірте інформацію
Травматичні події часто можуть впливати на пам’ять. Спогади можуть змінюватися під впливом страху або потреби зрозуміти, що сталося, з плином часу та через бажання забути, через нові подробиці, які стали відомі про ситуацію, або після прослуховування інших свідчень. Такі інтерв’ю вимагають особливої уваги та обережності, якщо ви дбаєте про точність деталей, про зв’язність та узгодженість із усією історією. Під час інтерв’ю подбайте про те, щоб уточнити необхідні деталі.
Якщо ви працюєте над розслідуванням, важливо, аби ваш виклад подій був ґрунтовним, аби ви шукали можливих свідків, полювали на докази, що можуть підтвердити зібрані вами свідчення. І переконайтеся, що ви не опускаєте деталей, якщо натрапите на якусь суперечливу інформацію.
Коли ви спілкуєтеся з потерпілим/ою, важливо повідомити його/її, якщо ви збираєтеся шукати інформацію, щоб перевірити чи підтвердити їхні свідчення, а особливо якщо плануєте включити в матеріал точку зору, протилежну до їхніх свідчень. Якщо ви проводите інтерв’ю з особою, яку звинувачують у скоєнні злочину, або хочете включити думку влади, не залишайте за ними останнього слова. Не дозволяйте, щоб ваша робота віктимізувала того, хто розповів свою історію. Потерпілий/а повинен/на мати можливість відповісти на будь-які зустрічні звинувачення, висунуті проти нього / неї, до публікації.
Одне з правил журналістики — перевірка інформації. Правило при роботі з такими темами — уникати повторної віктимізації жертв.
The English version of this resource can be found here.
