Робота з травмованою дитиною: сворюємо рамку та мінімізуємо шкоду

Проводячи інтерв’ю з кимось, хто пережив травму – а особливо з дитиною, – пам’ятайте, що у вас є сила, а в них – біль. Як дати дитині відчуття влади та контролю? Як допомогти розповісти свою історію?

Робота з травмованою дитиною чи опікуном – нелегке завдання. Будьте певні, що ви зіткнетеся з перешкодами, та заздалегідь розробляйте стратегії їх подолання. Поставте перед собою реалістичні цілі, одразу встановіть кордони й чесно задайте рамку своїй розмові.

Який вигляд мають симптоми травми та депресії в дітей?

           Дошкільний вік:

         Висока тривожність, проблеми з сепарацією

         Регресивна поведінка, зокрема втрата здобутих навичок (самостійне користування туалетом, моторні навички, мова)

         Соціальне відсторонення

         Агресія

         Повторювані ігри

         В’ялість

         Порушення прив’язаності

           Шкільний вік:

         Недовіра

         Страх повторення подій

         Нав’язливі спогади (флешбеки), реакція – надмірний переляк

         Проблеми з концентрацією

         Проблеми зі сном

         Агресія/дратівливість

         Соматичні скарги

         Проблеми з поведінкою

         Фобії

           Підлітковий вік:

         Агресія/Гнів

         Відчуження

         Міжособистісні труднощі

         Кошмари/ нав’язливі спогади (флешбеки)

         Почуття провини

         Депресія

         Смислотворення, сформоване насильством

Техніки, якими можна користуватися при роботі з дітьми

           Запитати дозволу

         Чи можна я …?”

           Зміщення

         Деякі діти відчувають…?”

           Віддзеркалення

         Наскільки я розумію, ти сказав/ла, що… правильно?”

           Привласнення

         Я б хотів/ла, щоб ти допоміг/ла мені, щоб я міг/могла розповісти іншим дітям про…”

          “Можеш навчити мене…”


Створюйте «рамку» для себе та для дитини при кожній взаємодії. Ця рамка для вас концептуальна, а для дитини — організуюча. Нижче наводимо сім кроків для створення рамки та мінімізації шкоди: 

Крок перший: Згода

          Для вас: Отримайте згоду повнолітнього опікуна; надайте якнайбільше інформації про те, куди піде матеріал.

          Для дитини: Розкажіть дитині про те, що ви запитали дорослого дозволу на розмову з нею.

         Я говорив/ла з твоєю тіткою, і вона дозволила нам поспілкуватися, якщо ти не проти. Це твоє рішення.”

Крок другий: Попереджайте та просіть дозволу

          Для вас: У міру своїх можливостей визначте час для інтерв’ю.

         Я спробую поговорити з цією дитиною впродовж 30 хвилин і залишу ще 10 на те, щоб закінчити розмову.

          Для дитини: Поясніть дитині тему розмови, скільки часу вона триватиме.

         Я хотів би/хотіла б поговорити з тобою про те, що відбувається у твоїй країні. Я думав/ла, ми могли б тут присісти та півгодини поговорити.  Ти згоден/згодна?» 

Крок третій: налаштування контакту та взаєморозуміння

          Для вас: зрозумійте поведінку дитини, здатність до спілкування та рівень стресу.

          Для дитини: Щоб залучити дитину до розмови

         Я хотів би/хотіла б більше дізнатися про тебе. Можеш мені допомогти?”  

         Давай разом запишемо, як тебе звуть”

         Покажіть дитині карту

         Покажіть свій блокнот або камеру

         Запитайте про школу (якщо лише ви не в таборі для біженців), роботу, братів та сестер

         Що ще ти б хотів, щоб я про тебе дізнався/дізналась?”

Крок четвертий: Вступний контент

          Для вас: Про що ви хочете дізнатися? На яку ОДНУ тему ви б хотіли отримати інформацію?

          Для дитини: Підготуйте основу для того, про що ви запитуватимете.

         «Від деяких людей тут я чув/ла, що коли ви залишили свою країну, сталося щось погане. Розкажи мені про це, якщо ти не проти».

         «Я думав/ла, чи могли б ми зараз поговорити про твою країну та війну, яка там сталася. Ти не проти?»

Крок п’ятий: Віддзеркалення того, що чуєте

          Для вас: Допомагає вам верифікувати інформацію та продемонструвати дитині, що ви її слухаєте.

          Для дитини: Надає підтвердження тому, що він/вона сказав/ла.

         «Хочу переповісти, що я від тебе дізнався/лася. Добре? Я чув/ла, ти говорив/ла, що було дуже страшно, коли чоловіки прийшли до вашого села. А ще ти мені сказав/ла, буцім ти думаєш, що вони могли зробити деяких людей мертвими (обов’язково використовуйте слова дитини).

         «Те, що ти мені кажеш, дуже важливо. Чи можу я переказати тобі те, що я від тебе почув? Я чув, як ти говорив/ла, що тобі було страшно в цьому таборі, бо ти бачив/ла, як люди в таборі наводили зброю на  інших людей». 

Крок шостий: Активне завершення розмови

           Для вас: Дозволяє завершити розмову та дати позитивний зворотний зв’язок.

           Для дитини: Допомагає переключитися з розповіді та певною мірою привласнити свою історію.

         «Ти сьогодні дуже постарався/лася. Ти справді допоміг/ла мені багато чого дізнатися. Я дуже радий/а, що ми поговорили. Ми скоро закінчимо розмову. Ти хочеш мені ще щось сказати?»

         Покажіть свої нотатки: «Подивись, скільки ти допоміг/ла мені дізнатися, щоб я міг написати про вашу країну»

         Покажіть їм цифрові фотографії

         Розкажіть, що робитимете далі

Крок сьомий: Посильте здатність дати собі раду з допомогою зміщення

           Для вас: Може допомогти подолати відчуття безсилля чи провини.

           Для дитини: Може допомогти здолати стрес.

Зміщення та привласнення

          «Часто діти люблять думати про те, що вони могли б зробити, щоб почуватися краще після того, як розкажуть про щось сумне. Один хлопчик розповів мені, що йому подобається грати у футбол. Цікаво, чи маєш ти пораду для дітей, коли вони сумні. Розкажи мені, щоб я міг поділитися з іншими дітьми, які перебувають у таборах біженців». 

Зміщення та соціальна підтримка

          «Я знаю, що деякі діти почуваються зле після того, як розповідають про свій дім. Часом діти просять маму міцно їх обійняти, коли їм погано».

  

Кейт Портерфілд (Kate Porterfield)

Кейт Портерфілд, докторка наук, клінічна психологиня-консультантка у програмі лікарні Bellevue Hospital (Нью-Йорк) для тих, хто пережив тортури. Понад 20 років докторка Портерфілд надає клінічну допомогу дорослим, підліткам та дітям, які пережили війну, травму біженства та катування. Вона регулярно консультує колег із питань, що стосуються травм, зокрема щодо кейсів, які мали місце в центрі ув'язнення Гуантанамо, у судах США та в Міжнародному кримінальному суді. Співпрацює з журналістами та правозахисними організаціями. Доктор Портерфілд – одна з засновників Мережі підтримки журналістів, які пережили травму, ініціативи Дарт Центру журналістики та травми Колумбійського університету. Доктор Портерфілд регулярно навчає та працює з групами з питань благополуччя, управління стресом та спілкування в команді. Вона навчалася і продовжує викладати в легендарному Другому міському театрі імпровізацій.