ТРАВМА ТА ВІДПОВІДАЛЬНА ЖУРНАЛІСТИКА

October 7, 2020

ІНТЕРВ’ЮВАННЯ ЖЕРТВ ТА ПОТЕРПІЛИХ

Для репортерів, тележурналістів та фотокореспондентів важліво працювали з потерпілими делікатно і конструктивно, уникаючи втручання, нехай і ненавмисного, до особистого горя людини та не заподіюючи їй ще більшої шкоди.

Нижче наведені адаптовані поради Дарт центру журналістики та травми та Університету Квінс у Белфасті

1. Пам’ятайте про кодекс ділової етики журналіста. Кодекс етики українського журналіста говорить: «Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом є вищою, ніж приватні інтереси особи». У кодексі ділової етики Національної спілки журналістів Великобританії та Ірландії відзначено, що журналіст «повинен утримуватися від втручання в чиєсь приватне життя, горе або страждання, якщо тільки це не виправдано міркуваннями громадських інтересів». Проведення подібних інтерв’ю з потерпілими вимагає хороших навичок та емпатії. Проявляйте ввічливість у всіх випадках, незалежно від ваших власних поглядів стосовно війни чи конфлікту.

2. Належним чином підготуйтеся і вивчіть історію питання, щоб вільно орієнтуватися в темі. Поговоріть із тими, хто зазнав насильницьких дій, а також стежте за розвитком подій, які мають відношення до вашої теми.

3. Якщо це можливо, уникайте формального стилю дзвінків. Спробуйте дізнатися про людину більше, звернувшись до спільного знайомого. Пам’ятайте, що ваше прохання може викликати сильні і болісні емоції, включаючи гнів. Будьте готові до відмови від інтерв’ю.

4. Говоріть чесно і відверто про те, чим ви займаєтеся. Представтеся і дайте записану інформацію або візитівку з вашим ім’ям, назвою організації і контактними даними. Переконайтеся в тому, що людина в змозі дати усвідомлену згоду на інтерв’ю. Запитайте, чи хоче вона, щоб під час бесіди поруч з нею був присутній її друг або член родини.

5. Встановіть часові обмеження – поясніть, скільки часу ви можете витратити на запис інтерв’ю і будьте відвертими з приводу своїх цілей. Наприклад, не варто проводити інтерв’ю з людиною протягом декількох годин для 30-секундного ролика в новинному блоці для телебачення. Не давайте обіцянок, які ви не зможете виконати, та уникайте заяв про можливі непередбачені наслідки.

6. Демонструйте повагу і давайте людині зрозуміти, що вона в будь-який момент може зупинити інтерв’ю, якщо їй потрібна перерва або якщо вона захоче закінчити. Протягом інтерв’ю не просіть детально розповідати про найгірші спогади.

7. Слухайте, ставте відкриті питання. Не думайте і не кажіть, що ви все розумієте. Стан горя пов’язаний з цілим комплексом емоцій і тому він є унікальним у випадку кожної людини. Використовуйте точну інформацію про людину, з якою ви проводите інтерв’ю, і про її покійних близьких – перевірте правопис їхніх імен та дати народження.

8. Якщо ви плануєте поспілкуватися з іншими людьми, особливо якщо до їхнього числа входять винні у злочинах або ті, хто їм симпатизує, повідомте про це співрозмовника. Не публікуйте і не транслюйте те що є загрозою для інших.

9. Якщо хтось поводиться агресивно або образливо, не сперечайтеся. Якщо ви відчуваєте себе в небезпеці, скажіть, що вам потрібно піти.

10. Якщо ви пообіцяли зберігати конфіденційність і анонімність, переконайтеся в тому, що ви випадково не порушили цієї обіцянки.

Після інтерв’ю

Переконайтеся, що ваш редактор знає про всі гарантії, які ви надали співрозмовнику. Обговоріть заголовки і ключові слова, щоб переконатися в їхній достовірності на предмет фактів, які вони містять.

Якщо ви завантажуєте матеріал на сайт, пам’ятайте, що інші люди можуть залишати коментарі з критикою на адресу вашого співрозмовника. Перевірте, чи можна приховати функцію коментування.

Допомога самому собі

Інтерв’ювання людей, які зазнали психологічних травм, може бути стомлюючим і неприємним. Поговоріть з тими, хто вас зрозуміє. Тривале заняття подібною діяльністю може зробити вас менш чутливими, що, в свою чергу, може вплинути на вашу журналістську діяльність (посилання на розділ Елейн) (посилання на вправи Джани).

 

Журналісти Наталя Антелава, Анджеліна Фуско, Олександра Грибенко, Павло Канигін, Анастасія Станко та психотерапевт Дін Айдукович поділилися своїм досвідом та порадами щодо роботи з потерпілими з Даніелом Тріллінгом для Дарт центру журналістики і травми.

ДТ: Дін, чи існують якісь поради, які б Ви, як лікар, дали журналістам, які хочуть взяти інтерв’ю у мирних жителів, постраждалих під час конфлікту?

Дін: Детально з’ясуйте причини конфлікту, його пікові моменти і пов’язані з ним переміщення населення, а також інформацію про втрати і головні події. Як вимушено переміщені особи, так і люди, які мають в Україні постійне місце проживання, є дуже чутливими до цих питань, тому журналіст повинен бути добре обізнаний про такі факти, а не залишатися необізнаним в них через кілька років.

ДТ: Павло, як проходила Ваша робота, коли Ви висвітлювали з місця подій конфлікт на Донбасі?

Павло: У цій війні більшість людей – як цивільних, так і військових – не довіряють журналістам. Але їхнє ставлення може швидко змінитися, як тільки вони зрозуміють, що журналісти такі ж люди, як і вони самі. Допомагають розмови про дітей, школу, заробітну платню і відпустку. Дуже часто у людей викликають позитивні емоції спогади про мирне життя.

Трапляється, що цивільні особи звертаються до журналістів з проханням про матеріальну допомогу. Це дуже складний момент. Зазвичай ми ніколи не платимо за інтерв’ю, але іноді бувають ситуації, коли просто неможливо відмовити людині, яка просить грошей, наприклад, на їжу. Я багато разів купував їжу та воду для цивільних осіб, нічого за це не вимагаючи, і дуже часто люди відкривалися. Головне – не заходити надто далеко. Їжа не повинна перетворюватися на платню. Журналіст не повинен маніпулювати становищем людей, у яких він бере інтерв’ю.

ДТ: Олександро, чи був у Вас схожий досвід?

Олександра: Я помітила, що з людьми дуже легко знайти спільну мову, особливо з тими, хто живе в безпосередній близькості від місць бойових дій, так як більшість з них прагне поділитися своїм горем і відчаєм. Дуже часто вони повністю ізольовані від зовнішнього світу і відчувають себе самотніми. Поводьтеся стримано, будьте доброзичливими та слухайте. Не намагайтеся змінити думку людей або їхні політичні погляди, не засуджуйте і не використовуйте агресивних виразів на адресу будь-якої зі сторін, тому що у багатьох людей є родичі, які живуть в зоні конфлікту. Спробуйте провести з людиною більше часу – таким чином Ви зможете увійти в довіру. Приносьте з собою маленькі подарунки, це свідчить про вашу небайдужість. Крім того, будьте готові пояснити, чому ваша журналістська діяльність важлива і як вона може вплинути на конфлікт.

ДТ: Анастасія, як Ви вважаєте, чи припустилися українські журналісти якихось помилок у перші дні війни, коли ситуація тільки почала загострюватися?

Анастасія: На початку війни багато моїх колег сердилися на людей, які звинувачували українських солдат в тому, що їхні будинки були знищені або хтось з родичів загинув. Війна – наш спільний біль, ми також могли втратити друзів або родичів, але з боку моїх колег було неправильним відповідати людям таким чином. Ми – журналісти, і людина, чий будинок був зруйнований, знаходиться в набагато гіршій ситуації.

ДТ: Наталя, чи відрізняється ситуація людей, які працюють у міжнародних ЗМІ?

Наталя: Завдяки роботі у великому інформаційному агентстві ви можете доступ до відомих людей або високопоставлених посадовців, але навряд чи це допоможе вам у спілкуванні з людьми. Вся справа в побудові довіри. І мені вдавалося досягти в цьому найбільшого успіху в тих випадках, коли я намагалася діяти не поспішаючи.

ДТ: Анджеліна, Ви могли б дати якісь поради з цього приводу?

Анджеліна: Важливо, щоб люди розуміли, що публікація матеріалу не може зупинити конфлікт або радикально змінити їхнє життя. Також, ви можете взяти з собою інші свої роботи, щоб вони розуміли, чим конкретно ви займаєтеся.

ДТ: Яким чином можно розглядати мирних жителів у будь-якій іншій ролі, ніж просто жертв?

Анджеліна: Повідомлення про те, що досі відбувається в зоні конфлікту, і як люди з цим живуть, часто проходять повз нас. У чому проявляється стійкість цих людей? Чи є які-небудь усталені традиції?

Дін: Демонструйте інтерес до особистих проблем і життя людей, а також до того, як вони долають такі проблеми. Цілком можливо, що їхніми головними турботами є невизначеність майбутнього, бідність і родинні проблеми, а зовсім не травма від подій.