Коли помирає колега

Навряд чи можна назвати ситуації, що стають для редакції більшим викликом, аніж травматична смерть колеги. І хоча журналісти — стійке плем’я, смерть колеги, імовірно, зруйнує всі стратегії поведінки у складній ситуації будь-якої редакції, а вплив цієї події відчуватиметься далеко за межами найближчої команди.

Цей порадник містить рекомендації щодо негайних питань, що можуть постати перед журналістами після насильницької смерті колеги. 

РОЗУМІТИ ВИКЛИКИ

Будь-яка раптова смерть стає шоком і кидає виклик нашій здатності зрозуміти її. І це стає ще складніше, якщо причина смерті – цілеспрямоване насильство.

Різні люди можуть дуже по-різному реагувати на цю подію, і ці реакції часто залежать від того, наскільки тісно ви ототожнюєте себе з подією, що сталася, та з людиною, яка померла. Навіть колеги, які ніколи не мали дуже близьких стосунків із померлим або навіть ніколи безпосередньо не зустрічалися з ним, можуть переживати складні відчуття горя та втрати.

Визнання емоційних реакцій такими, якими вони є — нормальна реакція на ненормальну ситуацію — може допомогти мінімізувати їхній вплив. Ці реакції можуть включати:

• Оніміння або відчуття нереальності, ніби події не відбулося, а людина ще жива;

• Перепади настрою. Коливання між сильними почуттями смутку та полегшення, що ви вижили;

• Млявість або незвичайне відчуття виснаження;

• Наполегливі думки про подію, зокрема відтворення її у свідомості, навіть якщо ви не були її свідком безпосередньо;

• Труднощі з концентрацією уваги;

• Відчуття провини за те, що ви вижили, або за те, що не зробили достатньо, щоб захистити інших;

• Уникання нагадувань про подію та відмова обговорювати трагічну подію, коли інші про це згадують;

• Сильний гнів, спрямований на винуватців нападу або на інших людей, наприклад, на колег, членів сім'ї або навіть на самого себе;

• Фізичні реакції – тілесні болі, запаморочення, стиснення в грудях і задишка, втрата апетиту, порушення сну.

 ЗДОРОВІ СПОСОБИ ДАТИ СОБІ РАДУ

Вирішіть для себе, наскільки ви хочете працювати над історією. Втрата колеги робить матеріал про це дуже особистим. Когось журналістська робота над цією історією може дезорієнтувати. Іншим — розповідати цю історію, повідомляти про перебіг подій може бути корисним. Пошук істини може бути дієвим способом ушанувати пам'ять колеги або вимагати справедливості. Подумайте, наскільки ви хочете зануритися в деталі. Майте також на увазі, що в такі моменти може бути складніше працювати над іншими травматичними історіями.

Шукайте соціальної підтримки та підтримуйте інших. Дослідження підтверджують те, що ми інстинктивно знаємо: під час кризи зв’язок між людьми має особливе значення, а соціальна підтримка є ключовим фактором того, наскільки добре люди оговтуються після трагедії. Редакції, які втратили колегу, вважають неоціненним об’єднання для спільної діяльності. Звернення до інших редакцій у скруті може бути корисним для вас і для них.

Поводьтеся обережно з іншими колегами. Кожен переживає втрату по-різному й оговтується з різною швидкістю. Важливо розуміти, що способи людей  переживати трагедію можуть не збігатися. Деяким людям потрібно знову і знову про це говорити. Іншим легше, якщо вони можуть виконувати конкретні завдання. Культура, стать, соціальний клас та історія покоління впливають на те, як люди переживають смерть людини.

Дбайте про повсякденні потреби. Правильне харчування, достатній сон і відпочинок є вирішальними для пом’якшення реакції організму на дистрес.

Дотримуйтеся рутини. Коли криза перевертає все з ніг на голову, може виникнути спокуса відмовитися від звичної рутини. Хоча ваше життя не може – і не мусить – негайно повернутися до звичайного режиму, намагайтеся підтримувати щоденні ритуали та сценарії в нормальному, звичному руслі. Рутина допомагає нам закріпитися в теперішньому моменті й даєзмогу впоратися з тим, що потрібно зробити зараз.

Звертайте увагу на фізичне напруження у своєму тілі. Фізичні вправи можуть стати чудовим способом полегшити фізичне напруження, викликане стресом. Фізичні навантаження також надають нам внутрішню опору та можуть допомогти змінити настрій. Але тренування не має бути інтенсивним: корисно практикувати м’яке розтягування. Глибоке дихання через діафрагму, мабуть, найпростіший і найбезпосередніший спосіб зняття напруги.

Будьте обережні з алкоголем, стимуляторами та наркотиками. Спершу алкоголь може здатися помічним, але він – депресант, що погіршує сон і посилює кошмари та нав’язливі образи. Стежте за тим, скільки ви п’єте.

Не забувайте приділяти час приємним справам. Шукайте заняття за межами роботи, що відволікає вас від вас самих і від ваших турбот. Багато людей вважають, що пошук контакту з природою – прогулянка в парку чи навіть просто порпання в садку – ефективний спосіб покращити настрій та подивитися на світ інакшим поглядом. Дослідження показують, що безпосередній контакт зі світом природи впливає на те, як наша гормональна та нервова системи справляються зі стресом, і цей вплив навіть можна виміряти.

Не замикайтеся в собі. Часом важливо побути наодинці з самим собою, але намагайтеся не ізолювати себе. Інтенсивні переживання можуть перевантажити нашу звичайну здатність обробляти події. Дослідження свідчать, що підтримка зв’язку з іншими – один із найважливіших складових ефективного подолання раптової травми.

Дайте вихід невизнаним почуттям. Аби змиритися з тим, що сталося, часто потрібно подивитися болючій правді в очі. Якщо відгородитеся від неї, вона, швидше за все, пізніше повернеться бумерангом, а це може бути ще більш проблематичним та болючим. Дуже корисно поговорити про те, що вас турбує, з людьми, яким ви довіряєте. Простий акт письма також може бути потужним способом опрацювання та переупорядкування хворобливих переживань. Наукові дослідження показали, що ведення особистого щоденника — ефективний спосіб подолати відчай і депресію.

Будьте поблажливі до себе. Ви можете помітити, що думаєте, говорите або робите речі, які здаються невідповідними. Доволі поширене почуття провини – і часом воно може бути непропорційним або необґрунтованим. Одні люди звинувачують себе в тому, що не зробили більше, щоб запобігти смерті колеги, навіть якщо анічогісінько не могли зробити, аби змінити ситуацію. Інші можуть почуватися винними, що вижили. У разі насильницької смерті колеги звичайним явищем є ентузіазм уцілілого — виражене відчуття полегшення від того, що вас не вбили. Намагайтеся не докоряти собі й не звинувачувати себе в таких реакціях, але й не надто довіряйте цим думкам. Визнайте, що смертність викликає заплутані та суперечливі почуття, та зосередьтесь на тих аспектах ситуації, які ви можете контролювати, рухаючись уперед.

Не концентруйтеся на думках про зловмисника. Ви можете відчувати сильний гнів на злочинця, що став причиною смерті колеги. Сам по собі гнів не має нічого поганого: він може стимулювати позитивні та значущі дії. Але може настати момент, коли почуття стають настільки сильними й настільки домінують у повсякденному мисленні, що руйнують працездатність та псують стосунки.

ЯК ПІДТРИМАТИ КОЛЕГ

Соціальна підтримка має значення. Допомога колегам може стати потужним способом зробити щось позитивне та проактивне під час кризи. Смерть колеги, імовірно, сколихне всіх у редакції. Смерть – це тема, про яку багато хто з нас воліє не говорити. Ми можемо боятися здатися нещирими або банальними, відчути, що втручаємося в чийсь особистий простір. Але краще визнати те, що трапилося, хай навіть найпростішим способом, аніж залишити людину в ізоляції. Сказати «Мені так шкода» або «Я не знаю, що сказати» краще, аніж нічого не сказати. Травматичні переживання посилюють тенденцію людей заглиблюватися в себе. Є велика різниця між повагою до чиєїсь потреби в особистому просторі та створенням враження, що ви когось уникаєте.

Якщо ви переживаєте за колегу, ви можете зв’язатися з ним/нею і запитати, чи хоче він/вона поговорити. Це не про те, щоб грати психолога-любителя й «виправляти» когось, це про те, щоб бути поруч і уважно слухати, аби людина відчувала зв’язок з іншими людьми.

Спробуйте наступне: 

• Знайдіть час і місце для розмови, де вас не перебиватимуть;

• Просто послухайте й дозвольте їм сказати все, що вони хочуть сказати;

• Пам’ятайте, що бути відкритим і бути поруч – це найпростіше й найефективніше, що можна зробити;

• Якщо в когось виникають конкретні проблеми, запропонуйте йому разом накидати ідеї та обговорити рішення;

• Запропонуйте допомогти з роботою чи іншими справами;

• Створіть більше можливостей поговорити та бути разом.

Уникайте

• Розпитувань про важкі почуття або про яскраві деталі того, що сталося;

• Припущень, що ви почуваєтеся так само, як вони, або знаєте, що вони відчувають;

• Небажаних порад у надії, що ви зможете все виправити;

• Нав’язувань небажаних релігійних поглядів на те, що трапилося;

• Засудження або спроб «виправити» їхні почуття;

• Розповідей власної історії, не вислухавши спочатку їхню належним чином;

• Припущень, що вони вже мали б оговтатися;

• Розповідей про те, як добре ви даєте собі раду, якщо вас про це не запитували.

Загалом, пам’ятайте, що люди зазвичай більше відкриваються під час криз, тому важливо пам’ятати про особисті кордони. Поважайте конфіденційність ваших розмов, не зловживайте довірою, яку вам можуть виявити люди. І не забувайте про власні потреби й турботу про себе.

ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ЕФЕКТ ЗБІЛЬШУВАЛЬНОГО СКЛА

Травма має тенденцію до посилення реакцій та емоцій, що можуть лежати під поверхнею. Якщо ви відчуваєте, що розгортається суперечка, намагайтеся не підливати оливи у вогонь. Сприйміть це як сигнал глибоко вдихнути й висловити свою думку м’якше. Важливо, щоб усі співробітники робили все можливе, аби уникнути розширення будь-яких ліній розломів. Ізоляція та поділ лише підвищать рівень стресу та зменшать здатність редакції реагувати на зовнішні загрози та виконувати робочі завдання.

Пам’ятайте також, що у травматичній ситуації люди частіше, ніж зазвичай, зазнають негативного впливу пліток або критики, особливо якщо ця критика спрямована на їхню особистість або зосереджена на уявній нездатності належно реагувати на кризу. Повага та ввічливість стають подвійно важливими, коли соціальна структура робочого середовища зазнає напруження внаслідок травматичної події.

Можуть виникнути розбіжності щодо того, хто має «право» говорити від імені померлого чи про нього. Наприклад, колег, які були особливо близькі до померлого, може дратувати те, як інші люди, які погано знали цю людину або навіть ворогували з нею, розповідають про свої особисті почуття втрати чи розгубленості. Раптова травматична смерть ставить кожного у скрутне становище. Люди можуть відчувати складності з пошуком правильних слів, поводитися незграбно чи обструктивно, не вповні розуміти, як їхні емоції спрямовують їхні дії. Вони можуть стати одержимими якимись незначними проблемами, зовсім не пріоритетними для інших.