ТРАВМА ТА ВІДПОВІДАЛЬНА ЖУРНАЛІСТИКА

Джозеф Сивенький – американський фотограф українського походження, який спеціалізується на репортажній, портретній та новинній фотографії. Серед багатьох нагород Джозеф отримав престижний грант за програмою Юджина Сміта у 2014 році, що підтримує гуманістичні цінності в документальній фотографії.  В 2015-2016 роках Джозеф реалізував проект як стипендіат Програми академічних обмінів імені Фулбрайта. Понад 4 років працює над документальним проектом про поранених українських військовослужбовців та активістів.

Поради від Джозефа Сивенького:

Часто я зустрічаю солдатів, які нещодавно отримали серйозні поранення. Поки що вони навіть не вважають себе ветеранами, і частіше за все говорять про якнайшвидше одужання, щоб повернутися на фронт, хоча фізично це було б дуже складно або майже неможливо.

У 2014 – 2015 роках деякі з солдатів, у яких я брав інтерв’ю і яких фотографував, були не тільки поранені, але й побували в полоні у сепаратистів і російських військ. У деяких випадках ці люди піддавалися фізичним тортурам. Нехай вони розкажуть свою історію самі. Не тисніть на них. Не засуджуйте їх. Я завжди кажу їм, якщо вони відчувають себе некомфортно, ми можемо перейти до іншого питання.

Що ви робите, якщо поранений солдат, ветеран або член сім’ї просить вас про допомогу або натякає на це? У вас повинна бути підготовлена відповідь про організацію або НГО, яку ви можете порекомендувати.

Якщо хтось каже, що не хоче, щоб його фотографували, записували на камеру або брали інтерв’ю, а ви не можете змінити таке рішення під час короткої розмови, попросивши їх ще раз – просто відпустіть це. Деякі з цих людей фізично, емоційно і психологічно виснажені. Подякуйте їм і побажайте всього найкращого. Будьте ввічливі і знайдіть іншу людину для проведення інтерв’ю.

Я також виявив, що в деяких випадках розповіді про себе і свій особистий досвід фотографа і людини, яка пройшла через війну та революцію, допомагає пораненим солдатам, ветеранам і членам їх сімей зрозуміти, що я трохи знаю про те, що вони могли бачити.

В ході інтерв’ювання ветеранів ви можете зустріти їхні подружжя, батьків або дітей. Будьте так само відверті з ними про те, хто ви є, чим займаєтеся і чому ви це робите. Вони можуть надати велику кількість інформації і такий ракурс, який відкриє історію в новому світлі.

Завжди, ЗАВЖДИ будьте відвертими й щирими з тими, з ким проводите інтерв’ю, розкажіть їм, як будуть використовуватися їхні зображення та історії, а також де вони з’являться. Не варто робити сюрпризи. Якщо вони попросять Вас відправити їм історію, коли вона буде опублікована, зробіть це.

Як ви розмовляєте з людьми, які отримали фізичні або психологічні травми, що змінили їхнє життя? Поставтеся до них з повагою і добротою – так само, як і до будь-кого іншого. Пам’ятайте, якщо хтось бачив війну, це зовсім не означає, що у нього обов’язково є ПТСР. У деяких випадках можуть пройти роки, перш ніж ПТСР проявить, якщо проявиться взагалі. Ви – журналіст, а не лікар. Ваше завдання – передати їхню історію, а не діагностувати стан людини.

Поради від Дарт центру журналістики і травми:

1. Перш ніж проводити інтерв’ю, знайдіть якомога більше інформації про війну/конфлікт/конкретніі ситуації та самих опитуваних.
2. Якщо попередні домовленості досягаються за телефоном або за допомогою електронної пошти, поясніть часові терміни вашої роботи. Окресліть межу між собою і особою, з якою ви проводите інтерв’ю. Будьте відверті в тому, що ви можете зробити, а що ні. Під час особистої зустрічі або ж у телефонній розмові нагадайте військовослужбовцям про свої строки підготовки матеріалу і запитайте, чи можуть вони взяти участь з урахуванням таких часових рамок. Запитайте їх, чи існує безпечне місце, де вони можуть вільно поговорити з вами.
3. Дозвольте їм розповісти свою історію і дуже уважно вислухайте її. Не тисніть на опитуваних. Намагайтеся не переривати співрозмовників. Це прийнятно тільки в тому випадку, якщо ви ставите уточнюючі питання (і це добре, оскільки людям подобається ваше бажання правильно зрозуміти їхні історії). Нагадайте їм, що у разі дискомфорту, вони можуть перейти до іншої частини історії.
4. Пам’ятайте, що це їхня історія, їхня версія подій, яка не обов’язково передає всю цілісність того, що відбулось. Очевидці володітимуть тільки частиною загальної картини конкретної ситуації або події.
5. Почніть із загальних, відкритих питань. Не ставте оціночних запитань: уникайте слів на кшталт «опишіть»/«скажіть мені». ви можете почати з прохання розповісти вам про себе і про те, звідки вони походять. Чим вони займалися? Чому вступили на службу? Якщо ви працюєте з кимось, хто страждає від посттравматичного стресового розладу (ПТСР), надайте їм певний контроль над ситуацією. Якщо ви виявите, що вони опускають важливі частини, ви повинні задати відповідні питання, але нехай вони самі підводять розмову до таких подробиць. І якщо вони скажуть вам, що втратили друга, просто попросіть розповісти вам про цю людину. Вони можуть розповідати про такі події або дії, що можуть вас засмутити або які, на вашу думку, є невиправданими з точки зору моралі. Пам’ятайте, що ви кореспондент, який повинен отримати їхню версію цієї історії. Ви не повинні їх засуджувати.
6. Запис інтерв’ю дозволяє кореспонденту активно залучатися і слухати. Це також дає впевненість у тому, що ви будете точними. Водночас, використання записника дозволяє вам дивитися вниз. Записування також дає змогу подумати про питання або відійти від емоцій.
7. Якщо людина запитує про ваші політичні погляди щодо конкретної ситуації, спробуйте дати загальні відповіді, з якими згодні всі, наприклад: «Я вважаю, що війна повинна припинитися» або «Я вважаю, що війна – дуже складне явище для військовослужбовців та їхніх родин». Ваше завдання – запис їхньої історії та якомога найбільш точна її передача.
8. Якщо ветеран/військовослужбовець сердиться, тримайтеся спокійно. Намагайтеся пам’ятати про те, що подібна поведінка зазвичай не націлена на вас. Вона просто вимагає виходу наззовні і може швидко закінчитися, як тільки-но прийде усвідомлення, що ви готові слухати. Дуже важливо не займати оборонну позицію. Вчиняючи так, ви швидко втратите довіру. Запитайте, чому людина виглядає засмучениною – часом не через питання, яке ви поставили? Якщо ви відчуваєте будь-який сексуальний підтекст або загрозу, скажіть людині, що ви вважаєте це недоречним; якщо ви підете, їхня історія не буде належним чином передана. Якщо ви відчуваєте небезпеку, запропонуйте зробити інтерв’ю іншим разом.
9. Що робити, якщо людина почне зловживати зв’язком з вами? Намагайтеся не бути грубими. Ви не хочете скривдити цих людей, тому подякуйте їм за час, проведений з вами, і скажіть, що ви можете зв’язатися з ними в майбутньому. Поясніть, що ви зараз працюєте над іншою історією/ракурсом. Можливо, варто пояснити, що ви відділяєте своє професійне життя від особистого.
10. Проявіть співчуття. Багато людей пережили жахливі обставини. Запитайте, чи є у них підтримка з боку військовослужбовців та/або сім’ї/друзів. Ставтеся до них з повагою та гідністю.